Звуки дощу і фортеп'яно.... Дощ шелестить за вікном... Небо плаче... заливається сльозами... Вона сидить на підвіконні і просто хоче перечекати цей дощ...

Просто нема сил боротися... З ким? За що чи супроти чого?.. Знаючи що все це даремно... Навіщо в кров розбивати руки, грюкаючи у двері людської байдужості.... Навіщо кричати пустелі жахливої самотності?... Це ж нереально.... Все, що вібувається - лише іллюзія....бере щоденник... саме той... розтріпаний...

" Ти все одно не прочитаєш цих слів, а як і прочитаєш - не знатимеш, що вони для тебе.... П'ю каву... вже 6-ту за сьогодні... З корицею та ваніллю... Імбир закінчився.... Втомлена.... На підвіконні холодно...."

Heaven's gates won't open up for me
With these broken wings I'm fallin'...

Та врешті, як кажуть who cares? правильно... ніхто... людям взагалі байдуже... до оточуючих... друзів... подекуди навіть до себе самих....

"Навіть не знаю навіщо я це пишу.... просто хочеться сказати... Набридло гримати у велетенсьі ворота людських сердець.... "

кава холодна.... знов... чого так остигає так швидко?.... ставить чашку поруч з собою... бере плед... кутає ноги і вмикає нічник... холодне світло лиш посилює болісне відчуження....

"Просто нема сил... нічого не хочу... кажуть в такі моменти добре побути на самоті.... НЕ ХОЧУ!!! Набридла самота!!!! Хочу в люди... в натовп.... йти і плакати.... плювати на те, що по щоках розмазана косметика і те, що люди дивляться......"

втомлена.... Вона виходить з дому блукати вулицями... навушники сховати під шапку.... закурити?... навіщо?.... йде розтираючи сльози і косметику... ненавидить сама себе.... Railway... обережно ступає на колію... йде вздовж... колії ковзкі... Плачуть небеса.... їх сльози зтікають срібними струмками по коліях, з дахів.... так нестерпно боляче.... хочеться зібрати це розтоплене срібло руками.... вилити із нього серце.... неживе та холодне, та вставити собі у груди.... потрібно вертатись додому.... Друга година ночі...

Вона повертається додому... Мокре взуття, мокрий одяг - все це завтра... Мокре волося.... і замерзла душа.... залізти під ковдру і довго довго плакати.... вірити в те, що завтра повинно бути хоч трошки легше!....

"Я так не вмію... не вмію без тебе.... Повернися в моє життя.... Як же важко без тебе.... Не можна ж так.... Ти ж мій янгол-охоронець!.... "
картатий записник знову повертається на своє місце.... там - півжиття.... десь між сторінками губляться думки і вірші, всі пережиті і переосмислені події... десь між сторінок і крила, сховані від світу, і серце, заклеєне пластирем....


Душа замерзла....