[[GabrieL]]

ми відвикли чекати... у гіперактивного прогресу є зворотня сторона... Ми стали нетерплячі... Колись листи чекали тижнями... зараз відповіді на смс-ку ми чекаємо протягом хвилин, і страшенно ображаємось, якщо її нема... Колись новини поширювались від людини до людини, зараз - завдяки статусам в контакті, твіттеру і т.п. Колись переглядати альбоми було традицією, вони передавались із покоління в покоління... зараз же.... ми сотнями закидаємо фото, чекаємо напливу коментів... Колись... і зараз... Чогось у мене дивне відчуття, що ми втрачаємо одну дуже корисну навичку... Вміння чекати... бути терплячими... Ми хочемо все й одразу, бо світ нам диктує, що "ми того варті"....
а головне... ми розучились чекати тих, кого любим... нам хочеться всього і одразу... якщо ж не зараз - то й не треба, кажемо ми і гордо крокуємо вперед змахуючи болючі сльози самообману... кажемо, ще все ще буде і так поспішаємо "жити"... ну так, ми ж того варті...

може звучати дивно, але я хочу чекати... молитись і чекати... бо терпіння породжує надію, а надія не присоромлює....

 

ну в принципі логічно... якщо він не їде.. тоді армія.... доволі логічно... але чогось так хочеться відправити йому Діма Корс- Чекатиму...

Comments

[это всё она.]

дуже гарно написано. і дуже дивно читати тут українською. так гарно, що я навіть також вирішила українською.
твої слова?
насправді все так... ми дуже кудись поспішаємо, кудись летимо, що забуваємо жити...а це не правильно.відправ,якщо хочеш. я її обожнююю!!!!!!!!!

[[GabrieL]]

мої слова... мої емоції....
хочу... але поки зачекаю... ще не час...

а я за этот год научился ждать...)

ну отправить то можно песню) гловное что б он понял))

[[GabrieL]]

а вот это как раз стремает)))

[Лаврова]

Ми спішимо, спираючи все на світ, який рухається набагато швидше за нас самих. Хоча, якщо глянути глобально, то ми і є тим світом... Загалом, замкнене коло.